Главная Украинские Favbet Лига Антон Яшков: "Не уявляю себе без воротарських рукавичок"
^

Антон Яшков: "Не уявляю себе без воротарських рукавичок"

986
Антон Яшков: "Не уявляю себе без воротарських рукавичок"
Фото - Денис Руденко, Footboom

"Колос" продовжує серію інтерв'ю зі своїми гравцями, і цього разу у нас у фокусі – голкіпер Антон Яшков. Це один зі старожилів клубу, який пройшов із командою сходи у гору: Друга ліга – Перша ліга – УПЛ. Про свій футбольний та життєвий шлях Антон розповів прес-службі клубу.

- Антон, вітаємо! Як тримаєшся у цей непростий карантинний час?

- Час дійсно важкий, карантинемо вдома з родиною, з дому практично нікуди не виходимо. Родина у мене – дружина та дитина, у цьому році мала вже у школу йде. Є ще собака, йорк-тер’єр, що правда старенький вже. Піклуємося про нього, він виріс разом із нашою дитиною, так можна сказати. Лайм звуть, захисник нашої доньки.

- А що до спорту, воротарські навички не забув?

- Наша програма, по якій ми займаємося у карантин, вона спрямована на загально-фізичну підготовку. Щоб підтримувати свою форму фізичну. Її можна виконувати і у квартирі, і вдома, і на вулиці. Це не важко. А ось із воротарським вправами, тут складніше. У цьому мені дружина допомагає – у нас майданчик недалеко є з травою, і ми там займаємося. У дворі також є два дерева, тож можна і між деревами як між стійками воріт стрибати (сміється). Із самодисципліною у мене проблем немає, і ніколи не було. Я вмію себе контролювати.

Читайте также: Гравці "Колосу" пройшли тести на коронавірус - заражених немає

- Психологічно важко?

- Так, дуже важко психологічно. Тому що, як не крути, організм у цю пору року вже звик до активної праці – ти був постійно на тренуваннях, постійно у роз’їздах або на матчах. І ти вже давно звик до того, що відпустка у тебе взимку та влітку. А тут набагато складніше, під час карантину. Нікуди не можеш а ні вийти, а ні поїхати. І організму важко перебудуватися – постійно вдома, постійно взаперті. Читаєш усі ці новини, хоча сам собі кажеш – не буду дивитися та читати їх, але все одно дивишся та читаєш. Ситуація неприємна. Але намагаємося триматися, виходити з цієї ситуації. Головне – не падати духом, і сподіватися, що скоро все це завершиться. І ми повернемося до нормально життя, а футболісти повернуться до своєї улюбленої справи.

- Кажуть, що з 12 травня поновлюються тренування на базах, натхненний?

- Та я вже пішки готовий йти на нашу базу (сміється). Всі хочуть скоріше відновлення тренувального процесу. Щоб офіційно ми заїхали, почали тренуватися. Так хочеться всіх побачити, зі всіма поспілкуватися. Хочеться нормально вже попрацювати з командою, а не вдома, наодинці. І одразу буде інший настрій, інші відчуття – позитивні емоції.

У нас своя специфіка. Польові бігають, а голкіпери – стрибають. Нам потрібно ловити м’ячі, стрибати, це зовсім інша система підготовки. Потрібно відчувати ворота, і хоча у нас була така велика пауза, все це дуже швидко згадується. Якщо порівняти з поверненням після відпустки, то відчуття воріт приходить за тиждень після поновлення тренувань. Та і решту кондицій також швидко можна набрати – я маю на увазі і фізичний аспект, і тактичний. Головне, все робити з умом.

- Свій футбольний шлях ти розпочав у донецькому училищі олімпійського резерву. Як хлопець з маленького містечка Білозерське Донецької області туди потрапив?

- Ну якщо чесно, мене більше нікуди не взяли (сміється). Ось лише тільки туди. До цього я два роки займався у ДЮСШ "Шахтаря", але в Академію "Шахтаря" я не потрапив. Не потрапив і в Академію "Олімпіка". І вже повернувся додому і збирався йти у свою рідну школу. Але потім мені запропонували поїхати у донецьке училище олімпійського резерву, це було буквально за тиждень до старту чемпіонату. І я поїхав. І там багато ігор було, адже вони грали і у чемпіонаті України по дітям, і у чемпіонаті області. По два матчі на тиждень у нас було. Я за три місяці так награвся, що мене у "Шахтар" запросили.

- До речі, у вас у родині воротарська династія?

- Так, мій батько у воротах грав. На аматорському рівні, щоправда – чемпіонат області, чемпіонат району. А крім того, він і у міні-футбол грав, також у воротах. І я приходив постійно на його ігри, і мені дуже подобалося. А коли вже у футбольній секції був у рідному Білозерському, то звісно любив м’яч поганяти у полі, у нападі пограти, м’ячі забивати. Потім мій перший тренер Володимир Іванович Грібаускас сказав мені: "А давай, спробуй у воротах пограти". І мені сподобалося, і пішло-поїхало. Навіть задоволення отримував від гри у воротах, а тепер не уявляю себе без воротарських рукавичок. Все життя – у рукавичках!

Читайте также: Вадим Мілько: "Спитав у Ісмаїлі, чому його не викликають у збірну? Поки він думав - забив "Шахтарю"

- В Академії "Шахтаря" багато талантів було?

- Так, дуже багато. Ми одного року випуску з Сашком Караваєвим, Сашко Нойок також з нами був. Руслан Малиновський з нами грав, хоча він 1993 року народження, його брали за 92-ий рік грати. Пилип Будківський, Женя Гальчук, він воротар у "Маріуполі" наразі. Окрім цих хлопців, багато у нас було хороших футболістів. І у "Шахтарі", і у "Металургу" багато хороших молодих гравців було, але не у всіх склалася футбольна кар’єра.

- А як у "Металург" потрапив?

- Мене примітив Володимир Пятенко, він тренером дубля "Металурга" був, а його помічником Альберт Ковальов. Тоді у дублі не було тренера воротарів, а вони мене запросили у команду і довіряли мені. Я півроку грав за дубль і потім вже підписав контракт із клубом.

- Потім була "Говерла", як оціниш цей етап?

- З ігрової точки зору – цей етап не дуже. Я майже увесь час грав за дубль, і тільки два матчі провів у Кубку України. У Вищій лізі я так і не дебютував. У Першій лізі провів один матч. Але на той момент, мені потрібно було поїхати у "Говерлу", тому що "Металург" не бачив мене у першій команді, і тренери навіть не підпускали до тренувань із основою. А ось у "Говерлі" я тренувався із гравцями основи, і для 20-річного хлопця тоді це було дуже добре. Хоча, не вистачало ігрової практики на високому рівні.

- І як ти прийшов у "Колос"?

- Тут я хочу сказали велике дякую президенту "Колоса" і головному тренеру. Андрій Засуха і Руслан Костишин протягнули мені руки допомоги, коли я два місяці взагалі сидів без команди. Це після "Буковини" вже було, я там забрав документи за місяць до завершення чемпіонату. У "Буковині" в мене виникли нюанси з тренером та керівництвом клубу, тож я висловив бажання залишити цей клуб, а вони пішли мені на зустріч. Ми потисли один одному руки та роз’їхалися. Я був у Києві, і домовився тренуватися з "Колосом". Тренувався-тренувався, а потім підійшов до Руслана Володимировича і запропонував: "Якщо вам потрібен воротар, я бажаю залишитися із "Колосом". І у 2015 році я підписав контракт з клубом, і дякую їм за це, тому що я міг взагалі залишитися без команди. Коли я прийшов тренуватися, "Колос" ще на область грав. А коли я вже підписував контракт, команда вже заявлялася у Другу лігу.

- Ти тоді вірив у прогрес "Колосу"?

- Коли я почав тренуватися з командою, я бачив рівень футболістів, бачив тренування Руслана Костишина, чув про задачі. І одразу зрозумів, що команда може досягти великих висот. І те що ми одразу виграємо Другу лігу і вийдемо у лігу Першу, я не сумнівався ні на секунду. А потім я вже розумів, що плани на майбутнє амбітні, і те що ми будемо прогресувати, у цьому не було ніяких сумнівів.

- Давай про особисте. Твій кумир у дитинстві?

- Для мене кумиром завжди був Едвін ван дер Сар. Завжди дивувало його вміння грати ногами. Раніше у воротарів це було у диковинку. Він грав ногами, як польовий гравець. Завжди із задоволенням спостерігав за його грою.

- Найсильніший голкіпер в історії України?

- Номер один – це Олександр Шовковський. Я до речі, читав його книгу. І не зважаючи на його важку долю, на травми, на тиск з боку тренерів і керівництва, він не міг дозволити собі зламатися. Він продовжував працювати над собою, йти до своїх цілей. І у всіх знакових перемогах "Динамо" та збірної на той час він завжди був у воротах. До речі, дуже цікава його книга, де він розповідає, як він прийшов у футбол, як пройшов свій шлях. Автобіографічна книга, яку буде цікаво прочитати кожному і дізнатися про те, яка була доля у цього великого спортсмена.

- Питали у Євгенія Волинця, тепер і у тебе спитаємо – три найсильніші голкіпери сучасності?

- Тер Штеген, Облак, Алісон.

- А в історії футболу?

- Лев Яшин, ван дер Сар і Діда.

- Останнє питання. Ключові якості сучасного голкіпера.

- О, це добре питання (сміється). Воротар повинен бути психологічно стійким. Повинен бути відповідний характер. Щоб його не вибивали з колії помилки чи пропущенні м’ячі. Воротар повинен бути авторитетом у команді. Його повинні поважати і прислухатися до нього. Ну і впевнена гра – коли голкіпер впевнено грає, польові не переживають, що відбувається позаду. Команда буде свою справу робити, а воротар свою.

. Главные новости футбола в Viber viber background
Читать
. Главные новости футбола в Telegram telegram-background
Читать
Оцените
Поделитесь

Статьи

Все статьи
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения